Реконструкція шкіряного човна - Curragh
The Curragh Project
Дивлячись на історію роду людського, а також на його тодішню міграцію, кристалізується питання: в який спосіб і на чому долались давні природні порубіжні смуги, великі річки? Очевидним є, що то були різного роду засоби водного транспорту, але які? Знаємо, що люди вже в кам’яному віці робили дерев’яні човни, але чи використовували іншу сировину для їх виготовлення? До чого вдавалися на місцевостях, де не було дерева достатньої товщини? Відповідь є на дивовижу проста. Шкіра. Її властивості людина оцінила вже напевно тисячу років тому. Тільки яким чином в шкірі вона могла плавати? Нічого простішого, дерев’яний каркас і натягнута на нього звіряча шкіра.
Що могло бути інспірацією і як до закінченої форми дійшла прадавня людина? Можливо половина шкаралупи волоського горіха кинута на воду підштовхнула до створення плавучої конструкції. Можливо це надто далекосяжні думки, але витвори Матері Природи часто ставали і стають дотепер інспірацією винаходів різноманітних предметів для людей. Так само добрий вплив на кінцеву конструкцію шкіряника могли би мати предмети щоденного побуту, хоч би такі як шкіряні баклаги чи плетені кошики. Можливо шкіряник це вдосконалена версія плавака (плавак – давній засіб водного транспорту, виготовлений з цілої звірячої шкіри, наповненої повітрям, або випханий соломою, застосовувався для переправи через річку).
Шкіряні човни, які називались curragh, виготовлялись та використовувались ще на початку ХХ ст. в Ірландії. Як припускають їхні науковці, вони вже були вироблені найправдоподібніше в неоліті2). Однак немає на це однозначних доказів. Оригінальний curragh можна побачити в Музеї Down Country, а також у Лондонському Музеї Науки. У польській археологічній літературі тема шкіряних човнів не дочекалася ширшого дослідження. Проблема шкіряників обговорювалася серед інших під час опису транспортних засобів часів Болеслава Хороброго. Натомість понижчий текст є першою спробою пізнання властивостей шкіряника і звірячої шкіри за допомогою археологічного експерименту.
Виготовлення шкіряного човна займає всього декілька годин. Цей факт свідчить про те, що такі конструкції могли виготовлятись частіше, аніж довбанки. Треба мати на увазі, що лінь людська була і є одним із головних умовних чинників, які створюють саме такий, а не інший спосіб діяльності.
Кінцевий ефект і спосіб віазаніа гілки скотським сухожиллям
Першим етапом виготовлення шкіряника є підготовка дерев’яних матеріалів, якими є прості гілки, тваринні сухожилля та відповідні за розмірами шкіри. Очевидним є те, що використовували ту сировину, яка знаходилась поблизу. Природнє середовище обумовило дану конструкцію. Одним із найліпших матеріалів для каркасу шкіряника є ліщина (Corylus avellana), завдяки легкості формування. Вже за декілька годин ліщинові гілки можна вигинати в дугу, не хвилюючись, що вони зламаються.
Готовий, витягнутий із землі ліщиновий каркас
Гілки довжиною близько 1,5м вбиваються в землю на глибину в кільканадцять сантиметрів у плані овалу. Вбиті кінцівки гілок, після витягнення з землі готового каркасу стають місцем зачеплення шкіряної оболонки човна. Пізніше виплітається бортик з дрібних ліщинових гілочок. Він повинен мати кільканадцять сантиметрів ширини для того, щоб вбиті гілки трималися міцно. Це має безпосередній вплив на витривалість конструкції.
Рештки сировини, протоптана трава і отвори по кілочках в землі - єдині сліди роботи
Після виплетення бортика, можна приступити до формування дна каркасу шкіряника. Полягає він у повільному вигинанні і з’єднуванні за допомогою сухожиль протилежних ліщинових гілок. Кількість вбитих гілок повинна бути парною. У випадку непарної кількості прутів, будемо мати проблеми з їхнім поєднанням і не дістанемо достатньо симетричної форми каркасу човна.
Шкіра зубра - груба і витривала
Вимочування шкіри
Після з’єднання всіх елементів, готову несучу конструкцію можна витягувати із землі. Тепер достатньо намочити звірячу шкіру і відповідно натягнути на ліщиновий каркас. Важливо, щоб не було жодних великих деформацій шкіри, які б могли порушувати течію води по її поверхні. Натягнуту шкіру можна додатково прикріпити до бортів ременями, вирізаними із залишків шкіряної оболонки.
Використана в понижчій реконструкції сира шкіра зубра(Bison bonasus) не була позбавлена шерсті, в жоден спосіб не була оброблена. Метою експерименту було виявлення її природніх властивостей. Вартим уваги є також факт, що шкіряну оболонку можна без великої мороки здемонтувати, а потім використовувати для інших цілей. Після відповідної обробки з неї можна пошити елемент вбрання, або приготувати в ній гарячу страву.
Найзручніше почати від бортика
Найбільшим козирем шкіряника є його невелика вага, човна може без великих зусиль переносити одна особа. Ця конструкція характеризується також і маневренністю. Після подальших тренувань і пізнання можливостей човна, керується ним поміж водними перешкодами, відповідно балансуючи тілом. Чи конструкцію такого типу виробляли тисячу років тому? Брак яких-небудь матеріальних доказів спричиняє до того, що відповідь на вищепоставлене питання залишається у сфері здогадок. Однак дякуючи експериментальному досвідові такої конструкції людина сучасна (науковець) може зробити багато цінних практичних висновків, які уможливлять йому краще розуміння матерії, яка оточувала первісну людину.
